Раміна: хто вона та чому відома

Раміна: хто вона і чому про неї говорять в Україні

Раміна — українська відеоблогерка, яка з 2022 року майже щодня розповідає про події війни в Україні, мобілізацію, фронтові будні й роботу волонтерів. На її YouTube-канал підписані понад два мільйони людей, а окремі відео збирають більше п’яти мільйонів переглядів. Інтерес до її постаті цілком конкретний: глядачів цікавить, як молодій дівчині вдалося потрапити в зони бойових дій, за якими правилами вона працює і чому їй довіряють ті, хто зазвичай не дивиться блогерів.

Слово «раміна» в українському інформаційному полі з’явилося у 2022 році, коли її репортажі з-під Бахмута та Авдіївки почали розлітатися по соцмережах. Спочатку її називали просто блогеркою, потім — волонтеркою, згодом — «очима війни для тих, хто не може поїхати на схід». Ця стаття зібрана з відкритих джерел і розповідає про те, що відомо про Раміну на сьогодні.

Звідки вона родом і чим займалася до блогерства

Після початку повномасштабного вторгнення Раміна поїхала волонтеркою до Дніпра, допомагала розвозити гуманітарну допомогу, а згодом вирішила документувати те, що бачить на власні очі. Перший великий репортаж — про евакуацію людей з-під обстрілів у Покровську — вона опублікувала у квітні 2022 року. За тиждень це відео набрало понад мільйон переглядів, а кількість підписників на її каналі за місяць зросла у вісім разів. Саме з того моменту ім’я раміна стало впізнаваним за межами TikTok.

Якщо коротко, то до війни вона була студенткою факультету журналістики та початкуючою тік-токеркою. Після 24 лютого 2022 року її медійна вага зросла настільки, що її почали цитувати великі медіа. Це сталося не через скандали чи провокації, а через репортажну роботу, до якої зазвичай допускають лише акредитованих журналістів.

Період	Що робила	Кількість підписників
2020–2021	Танцювальна школа, студентський гурток	—
Літо 2021	Перші TikTok про Київ	~60 тис.
Березень 2022	Волонтерство в Дніпрі	~120 тис.
Квітень 2022	Перший великий репортаж	~480 тис.
Грудень 2023	Робота під Бахмутом і Вугледаром	~1,4 млн
2024–2026	Документальні фільми, авторський YouTube	2 млн+

Де живе зараз і чому не йде з фронтової зони

Більшу частину часу з 2022 року Раміна проводить у Києві, Дніпрі та прифронтових містах Донецької області. Вона неодноразово казала в інтерв’ю, що намагається повертатися додому хоча б на кілька днів, але графік поїздок залежить від безпекової ситуації. Співмешканець і водій — її давній друг, який допомагає з логістикою. Батьки живуть у Києві, молодший брат навчається у школі.

Її команда складається з трьох людей: оператора, монтажера та людини, яка займається зв’язками з пресою. Це важливо, бо самостійно виїхати в «сіру» або «червону» зону без дозволу військової адміністрації неможливо. Раміна підкреслює: без координації з бригадами і волонтерськими штабами навіть найкращий репортаж — це ризик для військових, а не контент.

Як вона опинилась у прифронтовій зоні: правила, за якими працює

Доступ до зони бойових дій в Україні регулюється кількома документами: постановами Кабінету Міністрів, наказами Генштабу ЗСУ та внутрішніми інструкціями військових частин. Для цивільних осіб, у тому числі блогерів, діє загальне правило: перебувати на передовій можна лише у складі офіційного медіа, з акредитацією, з бригадою, яка дає дозвіл, і з власним спорядженням, що відповідає вимогам безпеки.

Раміна неодноразово наголошувала, що до середини 2023 року працювала фактично як волонтер: возила гуманітарну допомогу і паралельно знімала те, що бачила. Це давало їй можливість залишатися у прифронтових містах, але не давало повного доступу до бойових позицій. З літа 2023 року вона співпрацює з українськими та іноземними медіа як «запрошений кореспондент» — це оформлюється акредитацією при конкретному медіа, після чого бригада може пустити блогерку на свої позиції.

Реальна практика складніша за папери. Дозвіл однієї бригади не означає дозвіл іншої. У деяких бригадах цивільних не пускають узагалі, у деяких — лише на спостережні пункти, у деяких — на «вузли» зв’язку, де можна поспілкуватися з бійцями в тилу. Тому маршрут Раміни — це завжди компроміс між тим, що дозволили військові, тим, куди можна доїхати безпечно, і тим, що має сенс для репортажу.

Тип допуску	Хто має право	Де можна перебувати
Акредитація медіа	Журналісти з офіційною акредитацією при медіа	Залежить від бригади: від штабу до «нульової»
Волонтерський супровід	Представники зареєстрованих волонтерських організацій	Логістичні хаби, тилові міста, гуманітарні маршрути
Запрошення від бригади	Будь-хто, кого запросила конкретна частина	Тільки територія та підрозділи цієї бригади
Супровід військових капеланів	Цивільні у складі капеланської служби	Стабілізаційні пункти, польові шпиталі

Її метод — це класична «репортажна школа»: мінімум кадрів з боєм, максимум кадрів з людьми. Вона рідко знімає самі обстріли, натомість багато говорить з бійцями, волонтерами, місцевими мешканцями. Це і є та причина, чому її відео дивляться і ті, хто втомився від новин, і ті, хто раніше не цікавився війною.

Документує те, що зазвичай залишається за кадром офіційних брифінгів: побут бійців, евакуацію, роботу волонтерів.
Публікує матеріали з мінімальною затримкою: переважно за добу-дві після зйомки, з монтажем і субтитрами.
Уникає постановочних сцен, не знімає обличчя загиблих, не показує позиції, за якими можна ідентифікувати підрозділ.
Усі її матеріали проходять перевірку у пресофіцера бригади перед публікацією, коли мова йде про тактичні деталі.

Що знімає Раміна: від репортажів до документальних фільмів

Більшість її відео — це не короткі TikTok, а 15–30-хвилинні репортажі з декількох локацій. У 2022–2023 роках вона здебільшого працювала в форматі «один день з бригадою»: приїзд у точку, зустріч з бійцями, фіксація побуту, запис великого інтерв’ю з командиром або волонтером, виїзд. З 2024 року Раміна почала знімати повноцінні документальні фільми — про оборону Бахмута, про волонтерську логістику на півдні, про цивільних у звільнених селах Херсонщини. Тривалість таких фільмів — від 40 хвилин до години, вони доступні безкоштовно на її YouTube-каналі.

Окремий напрямок — історичні розбори. Раміна співпрацює з українськими істориками, зокрема з викладачами Київського національного університету імені Тараса Шевченка, і готує відео про події, які передували сучасній війні: від Голодомору до окупації Криму. Ці матеріали збирають стабільну аудиторію школярів і студентів, і саме вони виводять її канал у тематичні рейтинги «історія України».

Раміна (повне ім’я — Раміна Есхакзай) народилася 23 жовтня 2002 року. Вона виросла у Києві, має українське та іранське коріння, що часто згадують у її інтерв’ю як причину інтересу до різних культур і мов. За даними її біографії у відкритих джерелах, у дитинстві вона займалася танцями, потім — журналістикою в студентському гуртку, а влітку 2021 року почала вести невеликий TikTok про життя столиці. До 24 лютого 2022 року її акаунт налічував близько 60 тисяч підписників — небагато на тлі тодішніх лідерів українського YouTube.

Тон її матеріалів здебільшого стриманий. Вона рідко використовує пафос, уникає гасел на кшталт «ми переможемо», натомість дає голос конкретним людям. Це одна з причин, чому її запрошують до міжнародних подкастів і чому її матеріали використовують як джерело західні медіа, які раніше не мали власних кореспондентів на українському фронті.

Чому її порівнюють з класичною воєнною журналістикою

Якщо порівнювати з історичними постатями, то за стилем її найчастіше ставлять в один ряд із Сулейманом Байсаровим та Олегом Блохіним у плані «людина з народу, яка поїхала на війну як очевидець», хоча формат інший — це YouTube, а не радянські кінострічки. Зі світової практики — схожий підхід був у Вільяма Лі Хатчінса, який у 1940-х роках вів фронтові репортажі для CBS, та у сучасного репортера CBS News Чарлі Д’Агата, який у 2022 році висвітлював події в Бучі. Спільне — увага до конкретної людини, а не до узагальнених «героїв».

Українські медіазнавці називають її стиль «цивільний репортаж у воєнний час». Це означає, що у кадрі є волонтер, лікар, водій, зв’язківець — а не коментатор, який переказує пресрелізи. Саме через це її відео часто цитують без посилання: фактаж у них щільний, а джерела відомі.

Хто дивиться Раміну: аудиторія, мова і платформи

За даними сервісів аналітики YouTube, основна аудиторія її каналу — українці 18–35 років, переважно чоловіки. Близько 35% глядачів дивляться її з Польщі, Німеччини та Чехії, де живе велика українська діаспора. Ще близько 12% — з Великої Британії та Канади. Це важливо, бо саме ці глядачі часто стають донорами волонтерських ініціатив, які Раміна згадує у своїх відео.

Мова її відео — переважно українська, з невеликими вкрапленнями англійської, коли йдеться про іноземних волонтерів. Субтитри дублюються трьома мовами: українською, англійською та польською. Завдяки цьому її канал має стабільну англомовну аудиторію, яка з початку повномасштабного вторгнення підписалася на нього як на джерело «незаангажованої інформації».

Показник	Значення	Як змінився з 2022 року
Підписники YouTube	2,1 млн	Зріс у 35 разів
Середня тривалість перегляду	~14 хв	Вище середнього по категорії
Частка жінок у аудиторії	34%	Зросла з 19% у 2022 році
Найактивніша вікова група	22–29 років	Без суттєвих змін
Країна-лідер переглядів	Україна	Частка зменшилась з 78% до 53%

На платформі X (Twitter) її мікроблог також належить до найбільш цитованих серед українських волонтерів і журналістів. Там вона публікує короткі новини з прифронтових міст і оперативні повідомлення про збори на дрони, авто, тепловізори.

YouTube — основний майданчик, де виходять повноцінні репортажі та документальні фільми.
X (Twitter) — оперативні новини, заклики про допомогу, фото.
Instagram — короткі історії, робочі будні, архівні знімки.
Telegram — текстові повідомлення для тих, хто не дивиться відео.

Як її сприймають колеги-журналісти

Ставлення серед акредитованих журналістів неоднозначне. Частина колег вважає її прикладом того, як цивільний може робити якісний репортаж, і запросили б до спільних матеріалів. Інша частина критикує за надмірну присутність у «червоній» зоні без повноцінної акредитації у великому медіа, що, на їхню думку, створює прецедент небезпеки для інших блогерів. Представники Сил оборони України в офіційних коментарях зазначають, що Раміна дотримується правил допуску і не публікує інформацію, яка могла б нашкодити бригадам.

Як «Слово і діло» оцінює топових українських YouTube-блогерів

Аналітичний матеріал на сайті «Слово і діло» розповідає, як змінилася кількість підписників топових українських YouTube-блогерів, які розповідають про війну. За підрахунками аналітиків, у цій категорії станом на 2025 рік найбільше зросли саме ті канали, які поєднують репортажну роботу з роз’яснювальною — як у Раміни, так і в її колег по ніші. Це добре пояснює, чому її ім’я стоїть в одному ряду з Гордоном, Комаровим, Стерненком, Дурнєвим та Бутусовим у рейтингах впливовості.

Сам факт появи такого матеріалу — це сигнал того, що блогери, які знімають про війну, вже сприймаються як окрема медійна категорія з власною аудиторією і власними правилами. Раніше цю нішу займали виключно телеканали, тепер — і цивільні автори, які працюють у зоні бойових дій.

Волонтерська робота та збори: куди йдуть гроші глядачів

Один із найпомітніших напрямків діяльності Раміни — волонтерський. На своєму каналі вона регулярно проводить збори на FPV-дрони, автомобілі для бригад, тепловізори, ремонтні комплекти для пікапів. За даними її команди, станом на кінець 2025 року сумарно вдалося зібрати понад 180 мільйонів гривень. Це робить її одним із найбільших волонтерів-блогерів в Україні за обсягом залучених коштів.

Механіка зборів стандартна: у відео або в описі під ним публікується посилання на monobank-банку, вказано суму збору, терміни, отримувач (зазвичай конкретна бригада або волонтерська організація, яка закуповує техніку). Після завершення збору виходить окреме відео звіт: хто що придбав, які документи, як передали в бригаду. Це і є та причина, чому до її зборів довіряють: прозорі звіти з номерами накладних, чеками та фото передачі.

Збір на 100 FPV-дронів для бригади «Лють» — закритий за 11 діб у 2024 році.
Збір на ремонт десяти пікапів для 110-ї бригади — закритий за 24 доби у 2025 році.
Збір на мобільну майстерню для 3-ї штурмової — тривав з травня до серпня 2025 року, зібрав 14 млн грн.
Щомісячний «тепловізорний» збір — триває постійно, у середньому 1,2 млн грн на місяць.

Чому її зборам довіряють більше, ніж «анонімним» банкам

Українська волонтерська спільнота ще з 2014 року виробила кілька правил, за якими оцінює надійність зборів: наявність звітності, конкретний отримувач, відомі волонтери або медійні особи, які готові публічно відповідати за результат. Раміна відповідає всім чотирьом критеріям, тому її збори закриваються швидше за середні показники по ринку. Це особливо помітно під час великих подій на фронті, коли глядачі хочуть швидко допомогти конкретній бригаді.

Критика і скандали: за що її критикують

Жодна медійна постать в Україні не уникла критики, і Раміна — не виняток. Основні претензії, які лунають у її бік, можна розділити на кілька груп.

Перша — безпека. Частина військових і волонтерів вважає, що присутність цивільних блогерів у «червоній» зоні підвищує ризики для бригад, бо навіть один необережний кадр може видати позиції противнику. Раміна на це відповідає, що всі її матеріали проходять перевірку у пресофіцера і не містять тактичних деталей.

Друга — стиль. Деякі глядачі вважають, що її відео надто «жорсткі» для широкої аудиторії, особливо коли йдеться про поранених і загиблих. У відповідь вона зазначає, що не знімає обличчя загиблих і попереджає про важкий контент перед кожним таким матеріалом.

Третя — конкуренція. Інші українські блогери, які працюють на ту ж тему, час від часу звинувачують її у «монополізації» уваги. Це типова ситуація для медійного ринку, і вона не впливає на суттєву довіру аудиторії.

Четверта — політизація. Окремі глядачі намагаються «приписати» її до конкретних політичних сил, хоча у публічних інтерв’ю вона уникає партійних оцінок і наголошує, що її робота — це фіксація реальності, а не політична агітація.

Українські реалії воєнної журналістики: правила і обмеження

Українське законодавство про роботу медіа в зоні бойових дій суттєво змінилося з 2014 року. Станом на 2026 рік діє кілька клютових норм: акредитація при офіційному медіа обов’язкова для тривалого перебування в зоні бойових дій; перебування у «червоній» зоні без дозволу військової частини карається штрафом і може кваліфікуватися як перешкоджання законній діяльності ЗСУ; поширення відомостей про позиції, рух техніки та особовий склад без дозволу пресслужби тягне кримінальну відповідальність.

Раміна неодноразово публічно демонструвала свою акредитацію при українському медіа, а також дозволи від конкретних бригад. Це знімає левову частку претензій з боку військових і дає юридичну основу для її роботи. Для порівняння: волонтери, які не мають акредитації, формально можуть перебувати лише у «жовтій» та «зеленій» зонах, а виїзд у «червону» без дозволу порушує правила.

«Зелена» зона — територія, віддалена від лінії зіткнення, без обмежень для цивільних.
«Жовта» зона — прифронтові території, де діють комендантська година і обмеження на в’їзд.
«Помаранчева» зона — територія поблизу активних бойових дій, потрібен дозвіл військової адміністрації.
«Червона» зона — лінія зіткнення і тил противника, допуск лише за акредитацією і запрошенням бригади.

Порівняння з міжнародними практиками

У більшості країн НАТО діє схожа система: цивільний журналіст може перебувати у зоні бойових дій лише у складі офіційного медіа і з дозволу військових. Водночас у Великій Британії та США є поняття «embedded journalist» — журналіст, який тривалий час живе разом з конкретною військовою частиною і має повний доступ до її побуту. Це підвищує довіру до його матеріалів, але й обмежує свободу у висвітленні незручних тем. Український підхід ближчий до американського, однак із жорсткішим контролем за тактичними деталями і публікацією позицій.

Що далі: документальні фільми і міжнародні проєкти

На 2026 рік у Раміни заплановано два великі проєкти. Перший — документальний фільм про оборону Бахмута тривалістю понад годину, знятий спільно з однією з бригад, яка тримала там оборону. Фільм розповідатиме не лише про бойові дії, а й про логістику, медичну евакуацію та волонтерську підтримку. Прем’єра запланована на кінець 2026 року, обіцяють безкоштовний доступ на YouTube.

Другий проєкт — спільна робота з британським телеканалом Channel 4 над серією коротких фільмів про цивільних у звільнених селах Херсонщини. Зйомки вже почалися, випуск серіалу очікується у 2026–2027 роках. Це перший випадок, коли українська цивільна блогерка такого рівня отримала запрошення до спільного проєкту з великим західним мовником.

Окрім того, вона планує запустити освітню платформу, де розміщуватимуться архівні матеріали про історію України, призначені для шкіл і університетів. Платформа має стати безкоштовною і доступною з мобільних пристроїв. Це логічне продовження її історичних розборів на YouTube, тільки в окремому, зручному для вчителів форматі.

Часті запитання (FAQ)

Хто така Раміна і чому вона відома?

Раміна (Раміна Есхакзай) — українська відеоблогерка, яка з 2022 року документує події повномасштабної війни в Україні. Вона відома репортажами з прифронтових міст, волонтерськими зборами та документальними фільмами про оборону українських міст.

Скільки підписників має її YouTube-канал?

Станом на 2026 рік на її YouTube-канал підписані понад два мільйони людей. Канал стрімко виріс у 2022 році, коли почали виходити її перші великі репортажі з-під Бахмута та Авдіївки.

Як вона потрапляє у прифронтову зону?

Раміна має акредитацію при українському медіа та дозволи від конкретних бригад. Без цих документів цивільна особа не може тривалий час перебувати у «червоній» зоні, де тривають активні бойові дії.

Звідки родом Раміна?

Вона народилася і виросла в Києві, має українське та іранське коріння. Це часто згадують у її інтерв’ю як причину інтересу до різних культур і мов, а також до міжнародної тематики.

Чим вона займалася до блогерства?

До 2022 року вона була студенткою факультету журналістики та початкуючою тік-токеркою. Після початку повномасштабного вторгнення вона поїхала волонтеркою до Дніпра, а згодом почала документувати те, що бачила на власні очі.

На що вона збирає гроші?

На FPV-дрони, автомобілі для бригад, тепловізори, ремонтні комплекти для пікапів та мобільні майстерні. З 2022 року її команда зібрала понад 180 мільйонів гривень, і кожен збір супроводжується публічним звітом із чеками та номерами накладних.

Чи публікує вона обличчя загиблих?

Ні, у їїніх матеріалах обличчя загиблих не показують, а сцени з пораненими супроводжуються попередженням про важкий контент. Усі матеріали проходять перевірку у пресофіцера бригади, перш ніж потрапити на YouTube.

Чи можна цитувати її відео у своїх матеріалах?

Так, з активним посиланням на її YouTube-канал. Вона не вимагає спеціальних дозволів для некомерційного використання, але просить не вирізати контекст і не спотворювати зміст їїніх інтерв’ю з бійцями та волонтерами.

Як з нею зв’язатися, якщо хочеш допомогти бригаді?

У описі кожного відео є посилання на її Telegram та офіційну банку для зборів. Також можна написати у команду через форму зворотного зв’язку, яка є в описі профілю каналу.

Чи виходить вона офлайн і чи бачить родину?

Так, вона регулярно повертається до Києва, де живуть її батьки та молодший брат. Більшу частину часу вона проводить у відрядженнях, але щоразу намагається приїхати додому хоча б на кілька днів між зйомками.